freya_victoria (freya_victoria) wrote,
freya_victoria
freya_victoria

Про перемогу сил технічної контрреволюції

Originally posted by morreth at Про перемогу сил технічної контрреволюції
Мені треба зробити чат для робочої групи в Фейсбуці.

Це кльово, що ми, п'ятеро людей з усіх кінців України, можемо спілкуватися та робити справу разом.

Але є одне "але": я важко знаходжу спільну мову з інтерфейсом Мордокниги. За півгодини я здаюся і чесно кажу споборникам, що нипадужала. Спборники мовчать - або нипадужають також, або ще не бічили мого повідомлення... Нарешті приходить повідомлення від людини, яка начебто знає, але варто мені закритти віконце чату з доданими друзями, як весь чат у цілому зникає...

Розумієте, до чого я? Мордокнига, яка начебто має стати нам у пригоді, стає водночас перепоною на шляху. Я злюся на витвір Цукерберга, пригадуючи інші його недоліки. Хай йому чорт, пішли до гуглочату! Але ж ні, більшість проголосувала за мордокнигу, то тепер я маю з мордокнигою мордуватися...

Це доводить до сказу. Наразі я дуже, дуже незадоволена технічним прогресом. Я почуваюся приниженою. Почуваюся нещасною. Грьобане повстання машин!

Через страх почуватися приниженою та нещасною я довго опиралася купівли смартфону. Потім довго опиралася переміні моделі на новішу. Але я ще нічого, от моя бабуся опирається не те що смартфонові - а просто більш новому кнопковому телефонові. Причина? Вона ніяк не може оволодіти простою операцією зняття блокування, дві кнопки, зірочка та дзвінок. Дві кнопки, Карле! Але не мені за це її картати, я так само відстаю від прогресу, як і вона, лише на менше кроків. Але я почуваюся майже гордо на тлі одного хлопа, який вже чотири роки має віндовс-фон Нокія і досі не знає, де там кнопка покладання слухавки. Тому кожого разу дочікується, поки слухавку покладе співбесідник.

Чорт забирай, я обрала собі професію, яка вмирає на очах. Журналістику, якою вона була, майже вбито блогінгом. Репортер зараз - кожний, хто опинився в потрібний час в потрібному місці з телефоном напоготові. Письменник - кожний, хто зареєструвався на Прозі.ру або на Фікбуку. Люди, на яких я тами підписана, пишуть цілком професійно. І я читаю їх безкоштовно. "Навіщо платити більше"? Навіщо платити взагалі, якщо пропозиція перевищує попит?

Ну добре, в сценарному бізнесі поки що не так: власне ми, сценаристи, не плентаємося у хвості цивілізації, у ньому плентаються канали. Бо звичне телебачення стрімко йде на дно, хоча з шиком та оркестрами, як той Титанік. Все більше людей переходить на Інтернет: новини, серіали, та ще й найкращі, документальне кіно, класика світового кінематографу та сучасні блокбастери - все є там. Рекламодавець також тікає туди.

Зрозуміли, до чого тут Путін, Трамп і голосування за Яника? Ні? Зараз, ось вам інша картина. Дніпропетровськ, тоді ще не Дніпро, 2012 рік. Завод Дніпросталь. Не останнє, але передостаннє слово техніки. 80 000 тон криці виплавляється - від першої до останньої фази, від купи мотлоху до блюмінгів на складі - силами 18 людей. Заводом ходять іноземні работяги-консультанти і кажуть, що це вже вчорашній день, сьогодні цілком автоматичною лінією розливу здатна керувати одна особа. В кожного з іноземних сталеварів доглянуті нігті, завжди напоготові гігієнічна помада, зволожуючий крем проти сухого та гарячого (або надто морозного) повітря і телефон Блубері, як в Моріарті з кіна про Шерлока. В більшості українських робочих годі шукати вуса, це діти щойно з коледжу, бо старих досвідчених рботяг занадто довго перевчати. Щойно завершиться стадія пусконаладки, мартенівський цех поруч буде зупинено. В ньому працювало понад 300 робітників. Їм скажуть "Всім дяка, всі вільні".

Все ще не второпали? Тоді на пальцях.

Світ робиться складнішим. Щороку швидше. Між ватермашиною Аркрайта та конвертером Бесемера - 100 років. Між конвертером Бесемера та конвеєром Форда - вже 50. Між конвеєйром Форда та комп'ютером Марк 1 - вже 30. Між Марком 1 та комп'ютерами третього покоління - вже 20. Третє й четверте покоління комп'ютерів поділяють якихось 10 років. Надалі оновлення техніки робиться лавиноподібним: мій перший ноут, 386-ка, минув шлях з просуненої до відсталої моделі за якихось п'ять років. Щоб була точка відліку: на ньому я написала "Ваше благородіє" та починала писати "По той бік світанку".

Друга технічна революція призвела до шалених темпів урбанізації. Мільйони людей рушили з сел та хуторів у міста і зіткнулися з життям, яке є, з одного боку, набагато комфортнішим, а з іншого - набагато складнішим. Мільйони людей, зіткнувшися з дивним новим світом, незвичним та мінливим, почувалися як я щойно при спробі створити груповий чат. Вони почувалися приниженими та роздратованими. І це вилилося у дві світові війни, бо принижені та роздратовані люди пішли за тими, хто обіцяв зробити їхнє життя простішим.

Зараз протистояння "село проти міста" триває. Ісламізація та зріст фундаменталізму на Сході - це воно.

Але й місто вже розколоте зсередини. Той засіб життя, який воно пропонувало нашим батькам - професійна освіта, робота на одному місці протягом десятиліть, стаж та почена пенсія - вже відходить у минуле. У їхні часи тих, хто міняє робту раз на 3-5 років, називали "лєтунами" та зневажали. Зараз нормально раз на 10 років отримувати нову освіту, а 5 років на одній роботі... йой, чувак, а чи не починається в тебе професійне вигоряння?

Уявіть себе на місці тих робочих, що їх позвільняли з мартенівського цеху. Народе, він був жахливий, той мартенівський цех! Туди водили як на екскурсію до пекла, там лячно було зробити крок, бо все обладнання як вивезли з Германії на рахунок репарацій у 45, так воно й залишилося. То що, заради збереження робочих місць треба було робити його точну копію з його лютим вжитком енергії та жалюгідним (у порівнянні) виробом? Ні? А що? Хто поганий? Пінчук поганий? Чи прогрес поганий?

Звичайно, роботяги з мартенки ненавиділи тих жевжиків з манікюром, помадою та телефонами Блубері. Звичайно, роботяги з таких само вимираючих заводів Донецьку ненавиділи тих, хто зібрався на Майдані. Звичайно, жителі якого-небудь Хрінсвілля, штат Огайо, ненавидять Нью-Йоркських гіпстерів та їхню кролеву Клінтон. Але що можна зробити для тих людей? Побудувати їм лінію Форда зразка 1913 року?

В тому й біда: є соціальий запит "Зробіть як було!", але немає засобу провернути фарш назад. На хвилі того соціального запиту спливають Путіни, Трампи та інші, але й вони безсилі зупинити прогрес. Навіть спроба обвалити людство у камінний вік, на кшталт Другої світової, не призведе до його зупинки. Так, це коштувало 50 мільйонів трупів, але Гагарін та Армстронг злетіли, Флемінг винайшов антибіотики, а Розалінд Франклін - подвійну структуру ДНК. Не будь всесвітньої бійні народів, воно б могло статися раніше, але колективне підсвідоме - воно, сцуко, таке колективне і таке підсвідоме...

Кожному з нас принаймні п'ять разів на день хочеться, аби світ був простіший. Не кожен може справитися з фрустрацією з цього приводу. Біда-бідося в тому, що літні люди здебільшого не можуть, а через воєнну "демографічну яму" та бебі-бум 50-х років вони зараз складають просту більшість, а через своє прагнення простого світу легко опиняються об'єктами популістських політичних маніпуляцій, та ще й є найактивнішою частиною електорату.

У тому ж 2012 я написала оповідання, де передрекла війну з Росією. Ще раніше ми з Кінн та Михайлик написали роман, де описали наслідки Третьої Світової.

Щось мені, блін, лячно...


Переклад:
- Привіт, Джарвісе.
- Містер Роджерс. Чим можу прислужитися?
- В тебе є триметрова крижана брила, щоб я туди знову заліз?
- Боюся, ні, сер.
- Тоді нічим, дякую.
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments