freya_victoria (freya_victoria) wrote,
freya_victoria
freya_victoria

Рай - це місце вічної ночі:
Теплі камені, море та небо.
Там тихенько хвиля шепоче,
Що світанку боятись не треба.

Не закі́нчиться в пляшці вино,
Не затихнуть розмови утішні.
Миті, ро́ки, віки - все одно -
Плинуть - вільні, повільні, неспішні.

Там скасовано час,
Там вгамовано біль,
Там загоєні рани,
Там не прийде по нас
Ні журба, ні зоря, ні зима,
І безжалісне полум'я сонця над морем не встане.
Так, я знаю, що рай неможливий, що раю нема.


***
Дім – домовина: тихо, темно, тісно.
Вона лежить в міцних обіймах стін.
Вона належить їм вовіки й прісно.
Повіки повивають сни густі.

Небіжчиці в свічаді ніби вдома.
Сплять стрілки – чаша часу повна вщерть.
Притомна смерть або смертельна втома?
Вона напівжива – або на чверть…

Анабіоз. Біль збіг. Страждання стерпне,
Коли згорнутись – зручно і незрушно.
Знекровлена душа, мов м’язи, терпне.
Некроз чуттів. Неболяче. Байдужно.


***

Шляхом невдах біжить життя,
немов шалений кінь,
і лячно вовчого виття,
і клин, куди не кинь
і час крізь пальці як пісок,
колючий та шорсткий
від прірви снів на волосок,
і схлипують містки

дивлюсь на світ крізь плівку сліз,
і трохи їде дах
не вздовж, не прямо, а навскіс
я йду шляхом невдах
Tags: моє
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments