freya_victoria (freya_victoria) wrote,
freya_victoria
freya_victoria

Лариса Масенко "Мова і суспільство: постколоніальний вимір"

"Якщо на території однієї країни поширені дві або кілька мов, для вивчення мовної ситуації важливо визначити ступінь поширеності кожної мови, а також їхні оцінювальні характеристики. Існують два головних показники потужності мов. Перший – показник демографічної потужності, який визначається за кількістю носіїв певної мови стосовно загальної кількості населення території, що досліджується. Другий показник комунікативної потужності мови визначається за кількістю комунікативних сфер, які обслуговує кожна мова. За умов конкуренції двох або кількох мов у одній країні особливо важливим для виживання мови є її комунікативна потужність. За цим параметром мовні ситуації поділяються на рівноважні й нерівноважні. За рівноважної мовної ситуації обидві мови мають однаково сильну комунікативну потужність. Прикладом може бути мовна ситуація Бельгії, де співвідношення французької і нідерландської мов приблизно однакове. Нерівноважна мовна ситуація спостерігається в країнах Західної Африки. Тут місцеві мови переважають за показником демографічної потужності, але поступаються європейським за комунікативною потужністю. Як зазначає Н. Б. Мєчковська, «комунікативний фактор у долях мов є настільки важливим, що іноді він впливає на демографічну динаміку: молоді покоління етносу, який демографічно переважав у певному поліетнічному соціумі, могли поступово переходити на мову чисельно меншого етносу, однак з більшим набором комунікативних функцій і сфер використання, що з часом змінило й чисельне співвідношення груп населення, які використовують різні мови, на користь комунікативного лідера»."

"Деформованість мовної ситуації України полягає в тому, що співвідношення українськомовної та російськомовної частин населення не відповідає співвідношенню українців і росіян на її території. Внаслідок відсутності фронтального соціологічного дослідження території України більш-менш точний кількісний розподіл населення за мовною ознакою невідомий."

"На жаль, останній перепис населення, проведений в Україні 2001 року, не дає можливості точніше визначити співвідношення носіїв української і російської мов, оскільки у формулюваннях питань, які з’ясовували мовні характеристики респондентів, не було враховано той факт, що певна частина російськомовних українців все-таки називають рідною українську як мову, символічно пов'язану з їхньою національною самоідентифікацією."

"Результати перепису 2001 р. щодо виявлення мовних характеристик груп національних меншин якраз і показали, що у функції мови міжнаціонального спілкування в Україні домінує не українська, що було б закономірно для державної мови, а все ще російська. Так, 62,5 % білорусів, 83 % євреїв, 88,5 % греків, 58,7 % татар, 30,3 % болгар, що мешкають в Україні, назвали рідною російську мову, тоді як українську вважають рідною в тих же групах відповідно 17,5 %, 13,4 %, 4,8 %, 4,5 %, 5,0 %  .
З усіх національних меншин тільки поляки виявляють тенденцію до асиміляції з українцями: 71 % поляків, що мешкають в Україні, назвали рідною українську мову і тільки 15,6 % – російську.
Щодо титульної нації, то українців в Україні мешкає 37 млн 542 тисячі, що становить 77,8 % (загальна кількість населення України на 5 грудня 2001 р. склала 48 млн 241 тисячі осіб).
85,2 % українців назвали рідною українську мову і 14,8 % вважають рідною російську. Зазначимо при цьому, що процес денаціоналізації українців зупинився. Попередні переписи фіксували послідовне зменшення в українській спільноті осіб, які вважають рідною українську. Так, згідно з переписом 1959 р., кількість таких осіб серед українців становила 87,7 %, у 1970 р. – 85,7 %, у 1989 р. – 81,1 %  .
Росіяни становлять найчисленнішу національну меншину – їх мешкає в Україні 8 млн 334 тисячі, що становить 17,3 %. Для абсолютної більшості росіян рідною лишається своя мова, українську назвали рідною 3,8 % росіян  .
Таким чином, на сьогодні в Україні склалась рівноважна двомовна ситуація – кількісні показники поширення української і російської мов свідчать про однаково сильну демографічну потужність обох мов, хоча вони по-різному проявляються в різних областях."

"Не можна оминути й такого специфічно українського, не відомого жодній іншій країні явища, як впровадження двомовних передач. Воно стосується не тільки комунікативних ситуацій спонтанної двомовності, коли під час опитувань чи інтерв'ю журналіст на запитання, поставлене українською мовою, одержує відповідь російською. Деякі наші теле- й радіокомпанії практикують заплановане ведення передач у двомовному режимі за зразком «тарапунько-штепселівського» діалогу радянських часів – двоє ведучих поперемінно виголошують тексти то українською, то російською мовами. До цього слід додати й численні випадки «доточування» російськомовних програм українськомовними «клаптями» (спортновини, погода, рекламні ролики)."

Ось тут нічого не змінилося з 2004 року...


"Окупація книжкового ринку України російською книгою відбулась після введення у 1995 р. закону «О государственной поддержке книгоиздания и прессы в Российской Федерации». Закон звільнив видавничу справу від податків і зняв усі митні та інші платежі за імпортні обладнання, технології, матеріали, необхідні для вдосконалення видавничої справи. Це зробило російську книжку значно дешевшою за українську. Українська влада не відреагувала адекватно на прийняття російського закону і, незважаючи на численні звернення видавців і громадськості, продовжує душити свою видавничу галузь тягарем податкового тиску, що й призвело до стовідсоткової колонізації книжкового ринку України російською книжкою.
Варто підкреслити, що нинішня українська влада безперешкодно дозволила Росії успішно повторити імперський проект русифікації України півторавікової давності. Ще в 60-х роках XIX ст., під час введення Валуєвського циркуляра, флігель-ад'ютант Олександра II барон Корф представив імператорові програму протидії впливу українофілів у Малоросії шляхом «наводнення края до чрезвычайности дешевыми русскими книгами». Корф підкреслював, що коли б уряд зробив ці книжки дешевшими, ніж відповідні малоросійські, то навіть не було б потреби в адміністративних заборонах. У перспективі, зазначав Корф, це «лишило бы и малороссийскую литературу шансов сколько-нибудь существенно расширить круг читателей» ."


Зараз вже не стовідсоткова колонізація, але все одно російських книжок дуже багато порівняно з українськими.

"Відомо, що нації, які формуються в межах чужих держав, втрачають свої вищі верстви і стають неповними. Російськомовна школа в підлеглій імперії Україні розірвала зв'язок освічених верств суспільства з народом, який представляло в основній своїй масі селянство. «Московська школа на нашій Україні, – писав І. Нечуй-Левицький, – багато одрізнила луччих людей од свого народу, од свого плем'я, од сім'ї, од батька й матері. А знов народ дуже одрізнив сам себе од панів, од вчених українців і косим оком поглядає на їх! Між ними викопана велика безодня! І потрібно великої-великої праці не одного генія, щоб засипати ту провалину...»
Мовний бар'єр, що утворився між українським містом і селом, поглиблювався із зростанням міст і концентрацією населення в них."


"Більшовики терпіли українську мову і робили певні поступки для її контрольованого впровадження доти, доки були переконані, що ця «мужицька» мова слабша за «культурну» російську, а тому приречена на тихе вмирання, поступившись місцем конкурентці. Про це говорив, наприклад, Г. Зінов’єв на П’ятій конференції КП(б)У в листопаді 1920 р: «У чому суть національної політики на Україні?.. Зробити так, щоб ніхто не міг підозрювати, що ми хочемо заважати мужикові говорити українською мовою... Урешті-решт, через скількись років переможе та мова, яка має більше коріння, яка є життєвіша, культурніша. Отже, наша політика є в тому, щоб не словом, а ділом, щиро й чесно показати українському селу, що радянська влада йому не заважає говорити й вчити своїх дітей якою завгодно мовою».
Але коли в Кремлі побачили, що українське село успішно долає зведений русифікацією мовний бар'єр з містом і російська мова швидко втрачає свої позиції, то задля перемоги «життєвішої» мови вдались до геноциду носіїв української мови."


"Сучасна мовна ситуація кардинально відмінна від ситуації початку минулої століття. Сьогодні маємо розвинену літературну мову, здатну обслуговувати всі сфери суспільного життя, але у великих міських центрах, включаючи столицю, відсутнє повноцінне побутування живих форм розмовного мовлення.
Для увиразнення нинішніх мовно-культурних проблем можна скористатися поширеним у лінгвістиці образним порівнянням живих форм побутування мови з дикими рослинами, що ростуть у природному середовищі, а літературної мови – з оранжерейною квіткою, що потребує штучних умов. Отже, якщо на початку минулого століття перед українським суспільством стояло завдання виплекати оранжерейну рослину, то тепер корінь мовних проблем полягає у потребі відновити природні стихійні форми існування мови. А це завдання незрівнянно важче, тому що воно потребує зміни мовно-психологічних установок маси людей різних соціальних прошарків і різного рівня освіти."


"Мову, що вийшла з ужитку як засіб звичайного буденного спілкування, не врятує від забуття створена нею культура, якою б елітарною та досконалою вона не була. Звуження кола носіїв мови, яка витісняється, відповідно обмежує і кількість знавців і цінителів створеної цією мовою культури, що перетворює їх на своєрідну касту «хранителів полумертвої мови», за іронічною самохарактеристикою Оксани Забужко."
"Українське урбаністичне середовище створює психологічно комфортні умови для російськомовної частини населення і дискомфортні для тих, хто зберігає вірність рідній мові. Говорити українською в усіх ситуаціях міських контактів означає повсякчас долати опір мовного середовища. Можна сказати, що мовно-культурна атмосфера наших міст зробила російську мову мовою пристосування, а українську мовою протистояння."

"Двомовність українського населення, що її слід трактувати як тяжку спадщину колоніального минулого, сформувалась під дією імперських чинників – і в самодержавній, і в радянській їх іпостасі – і виконувала роль перехідного етапу від української до російської одномовності, до втрати своєї культури, історії, традицій, тобто злиття з російським етносом. Тому немає жодного сумніву в тому, що проект «збереження і захисту російської мови та культури» в Україні є «проектом реального збереження і дальшого функціонування імперії в її найсуттєвішому вимірі... Єдина російська мова і спільні культурно-ментальні коди повинні цементувати в єдину цілість якомога більше населення колишніх радянських територій. Слушної історичної миті ці відрубані кусні знову позростаються – головне зберегти ностальгію за минулим і потяг до цього зрощування, а російська мова і є виразником цієї ностальгії і цього потягу»."

(Цитата - з Андруховича, 2001 року...)


"Високий рівень кодових перемикань українців залежно від мови співрозмовників підтверджує ще одне дослідження Тетяни Бурди. Анкетування, яке вона провела, мало на меті змоделювати мовну поведінку молодих людей в тих випадках, коли до співрозмовників, що спілкуються українською мовою, приєднується російськомовна особа, і, навпаки, коли до співрозмовників, що говорять російською, приєднується третій, україномовний учасник. Результат аналізу відповідей засвідчив значно вищий ступінь конформної поведінки в групі україномовних і, особливо, російськомовних українців порівняно з російськомовними росіянами. Так, поява російськомовного співрозмовника призводить до зміни української мови спілкування на російську у 74,8 % від загальної кількості опитаних україномовних українців і в 95,6 % російськомовних українців, тоді як група російськомовних росіян з появою україномовного співбесідника не переходить на українську мову спілкування (кодове перемикання здійснює тільки 0,7 % опитаних)  .
Згідно з соціолінгвістичним дослідженням Т. Бурди, загалом стійку неконформну мовну поведінку продемонстрували тільки від 2 % до 8 % респондентів-українців  .
Наведені дані засвідчують асиметричний характер українсько-російської двомовності. Фактично до білінгвів, тобто до осіб котрі поперемінно користуються обома мовами, належать переважно українці, абсолютна ж більшість росіян надає перевагу вживанню однієї мови."

"Занепад живих розмовних форм побутування української мови в урбаністичних середовищах України і поширення замість них російського мовлення, позбавленого на чужій території зв’язків з животоками своєї етнічної культури, обмежує вплив нормативних зразків обох літературних мов – як української, заблокованої російським домінуванням, так і російської, периферійної відносно своїх центрів формування літературної мови. Це має наслідком надмірне розростання здеградованих форм усного мовлення – гібридної російсько-української субмови, характерною рисою якої є обмежений словник і спрощені синтаксичні структури, а також не менш спрощеного і вкрай звульгаризованого варіанта російського усного мовлення. У сучасній Україні поширення зазначених люмпенізованих форм спілкування підтримується експансією російської масової культури в її гірших примітивних зразках, і якщо наше суспільство не змінить мовно-культурних орієнтацій, процеси соціокультурної деградації можуть набути незворотнього характеру."
Tags: Україна, цікава лінгвістика
Subscribe

Posts from This Journal “цікава лінгвістика” Tag

  • piwne oczy

    В польській мові є таке визначення кольору очей: "piwne oczy". Тобто, кольору пива: світло-карі або жовтувато-карі, ось такі:

  • spocić się jak mysz w połogu

    Ще чудова польська ідіома: spocić się jak mysz w połogu - спітніти, як миша у пологах (від страху, від знервування) Ось стільки мишенят може…

  • А польські ідіоми незгірші за наші...

    płakać jak bóbr — "плакати, як бобер", тобто, гірко плакати Тепер завжди так казатиму! "Плакала, як той…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 3 comments