freya_victoria (freya_victoria) wrote,
freya_victoria
freya_victoria

Українська мова під час хрущовської відлиги

"Досягнуте на той час звуження комунікативних функцій національних мов у ряді республік створювало ілюзію добровільної відмови населення від своїх мов і давало партійній верхівці можливість оголосити російську мову «другою рідною» мовою. Це зробив Хрущов у 1961 році на XXII партійному з'їзді. «Не можна не відзначити, – сказав він у доповіді, – зростаюче прагнення неросійських народів до оволодіння російською мовою, яка стала фактично другою рідною мовою для народів СРСР, засобом їх міжнаціональних відносин, прилучення кожної нації і народності до культурних досягнень всіх народів СРСР і до світової культури.»"


"Продовжувався процес русифікації української науки. Так, в 1962 р. видавництво АН УРСР видало 188 назв українською мовою (60%) і 122 назви російською мовою (40%), в 1963 р. відповідно вже 166 (49%) і 163 (51 %), в 1964 р. російських книжок вийшло уже 53,5 % (156 назв), а українських тільки 46,5 % (136 назв). При цьому більшість україномовних видань становили праці з гуманітарних наук. В інших наукових галузях панувала російськомовна книжка. У 1963 р., наприклад, Техвидав випустив 121 назву книжок російською мовою і тільки 32 українською (в тому числі підручників для вищих навчальних закладів російською мовою – 11, українською – 1)  .
За кількістю видань технічно-інформаційних матеріалів рідною мовою Україна посідала останнє місце серед республік колишнього Радянського Союзу."


"На початку 60-х років у системі Академії наук СРСР було створено наукову раду з проблеми «Закономірності розвитку національних мов у зв'язку з розвитком соціалістичних націй». Як свідчить її програма, опублікована в передовій статті першого числа журналу «Вопросы языкознания» за 1962 р., головне завдання ради полягало у створенні теоретичної бази для форсованої русифікації ряду республік. Після загальної фрази про «повне рівноправ'я всіх народів і мов в СРСР» програма стверджувала, що насправді «рівноправ'я» не для всіх рівне. Існують мови більш рівноправні і менш рівноправні, оскільки «сфера їх подальшого функціонування далеко не однакова». На цій підставі мови народів СРСР розподілялись на перспективні і неперспективні. До перших було зараховано, крім, звичайно, «великої російської мови», вірменську, грузинську, латиську, литовську й естонську мови. Решта мов потрапляла в розряд неперспективних."

"...у відповідному розділі курсу «Сучасна українська літературна мова (Лексика і фразеологія)» за редакцією І. Білодіда (К., 1973) наголошувалося, що «найголовнішим джерелом збагачення словникового складу української літературної мови в соціалістичну епоху, як і всіх інших мов нашої країни, стала мова великого російського народу – одна з найрозвиненіших і найбагатших мов світу», що «процес лексичного збагачення української літературної мови за допомогою російської відбувається і шляхом прямого засвоєння російських слів і словосполучень, чому сприяє близька спорідненість обох мов, і способом калькування», що «спосіб калькування, як своєрідний вид запозичень, практично не має меж у процесі збагачення словника української літературної мови».
Подібні твердження не мали нічого спільного з науковим тлумаченням явищ українсько-російських міжмовних відносин, оскільки загальновідомо, що широке використання кальок прищеплює мові чужі для неї закони словотворення і загрожує збереженню її внутрішньої самобутності. Понад те, в академічному курсі позитивно оцінювалось не тільки калькування, а й пряме запозичення в українську словотвірних моделей з російської мови."

"Шістдесятники порушили питання й про інший аспект зросійщення – сплановане режимом обмеження лексичного складу української мови і втручання в її внутрішню структуру. Б. Антоненко-Давидович у статтях, опублікованих в газеті «Літературна Україна» й журналі «Україна» в 1969-1970 рр., поставив питання про повернення в українську абетку літери ґ, а також низки вилучених з ужитку слів і граматичних форм. У статті «Літера, за якою тужать» він писав: «Скасування цієї літери (йшлося про літеру ґ. – Л. М.) припало на той час, коли вчинено було багато перекручень і збочень, коли з'явились "реформатори" не тільки українського правопису, а й самої української мови, які рішуче виступали, наприклад, проти слова чекати, бо, мовляв, є слово ждати – або вимагали викинути слова щойно, тільки-но, допіру, залишивши їхній синонім тільки-що; природний український вислів “насипати борщу, юшки (чи навіть вина)", який ми подибуємо не тільки в наших класиків, а й у сучасного радянського поета М. Бажана, вони вважали за прояв мовного шкідництва.»."


І трохи про хороше:
"У цей час було започатковано ряд фундаментальних праць з української мови, літератури, історії (шеститомний «Українсько-російський словник», одинадцятитомний «Словник української мови», «Історія української літератури» в 2-х томах, шеститомна «Історія українського мистецтва», багатотомна «Історія міст і сіл України»). Почалася публікація Української Радянської Енциклопедії, вийшла «Енциклопедія кібернетики», в системі АН УРСР з'явився ряд нових україномовних журналів з природничих і суспільних наук."
"В Інституті мовознавства ім. О. Потебні АН УРСР було підготовлено й видано шеститомний «Українсько-російський словник»(1953 – 1963), де українська лексика була представлена значно ширше, ніж у «Російсько-українському словнику» 1948 року. Її реєстр становив понад 120 000 слів. На базі шеститомного словника було створено тритомний «Російсько-український словник», що вийшов друком у 1969 році. У цей час почалася підготовча робота для укладання великого тлумачного словника української мови, який вийшов у одинадцяти томах протягом 1970-1980 років. Було видано кілька перекладних словників – двотомний «Польсько-український словник» (1958-1960), «Українсько-англійський словник» (1957), «Французько-український словник» (1955) і «Українсько-французький словник» (1963) та ін.
В Інституті мовознавства АН УРСР, Інституті суспільних наук у Львові, на кафедрах української мови університетів і педагогічних інститутів було розгорнуто дослідження усіх рівнів української мови – фонетики, лексики і фразеології, словотвору, морфології, синтаксису, стилістики. Ці дослідження було систематизовано й узагальнено в п'ятитомному виданні «Сучасна українська літературна мова» (1969-1973).
У ці роки активізувалось вивчення українських говірок. У відділі діалектології Інституту мовознавства під керівництвом Ф. Жилка почалась робота над укладанням «Атласу української мови», Й. Дзендзелівський підготував і видав «Лінгвістичний атлас говорів Закарпатської області УРСР (Лексика)» (1958-1960)."
Tags: Україна
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Українські прислів'я і приказки

    Деякі прислів'я та приказки мають варіанти з маловідомими кінцівками, подекуди неочікуваними))) Можете спробувати вгадати :) "Язик доведе…

  • Аффтар (жжот): Arhistratig

    *** анфиса буферную зону имеет впереди себя что крайне затрудняет доступ к её загадочной душе *** ну да я обещал я помню но это же не прямо щас…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments