freya_victoria (freya_victoria) wrote,
freya_victoria
freya_victoria

9 травня

Кілька історичних фактів:
Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року, а закінчилася 2 вересня 1945 року.
СРСР брав участь в Другій світовій з 17 вересня 1939 року. 1940 року СРСР анексував балтійські країни, Бесарабію та Північну Буковину.
Германія та СРСР були союзниками до підступного нападу Германії на СРСР 22 червня 1941 року.
(Якщо ці сухі факти викликають у вас роздратування, краще не читайте далі. Просто йдіть далі своєю дорогою, нервові клітини хоча й відновлюються, але дуже повільно.)
День Перемоги у Великій Вітчизняній війні колись святкувався 25 грудня. Я не жартую.
"Декабря 25 день Рождества Христова да будет отныне и днём благодарственного празднества под наименованием в кругу церковном: Рождество Спасителя нашего Иисуса Христа и воспоминание избавления церкви и Державы Российския от нашествия галлов и с ними двадесяти язык". Це з маніфесту, виданого 1814 року імператором Олександром І. Саме війну з Наполеоном вперше назвали "Великою Вітчизняною". Я на 99% впевнена, що ви про це свято не чули, і на 100% - що ви його ніколи не святкували. Його не святкують вже сто років.
Ви колись замислювались над тим, скільки ще святкуватимуть 9 травня? Колись намагались уявити, наприклад, столітню річницю Великої Перемогу у 2045 році? Мене це крамольне питання зацікавило десь рочків в 6. Невинна дитяча цікавість. Я вже знала, що були й інші війни, але дати перемог в них ніхто особливо не святкує. А чому не святкують інші? А чому святкують цю? Бо вона остання? Бо вона найбільша? Якщо перемоги в інших війнах колись святкували, а потім припинили, то коли і чому? І коли те саме станеться з 9 травня? Чи його будуть святкувати вічно, і через 100, і через 200, і через 300 років? З парадами, з загальнонаціональними вихідними днями та всім таким іншим? Ось такі питання я обмірковувала.
Прийшла я приблизно до такого висновку: поки живі ветерани (а тоді їх ще було насправді досить багато), святкувати будуть, а потім якось воно потрохи зійде нанівець, як було з іншими пам'ятними датами минулого.
Вже набагато пізніше прочитала таку думку: жива історична пам'ять народу триває приблизно три покоління, поки живі ті, хто "сидів на колінах" - слухав розповіді від безпосередніх учасників подій. А потім поступово подія або зникає з народної пам'яті (якщо зберіглося достатньо свідоцтв - залишається в підручниках історії, звісно), або перетворюється на міф. І це дуже схоже на правду. Можу побитися, що ви не чули розповідей предків про те, що відбувалося з вашою родиною під час наполеоновських війн, не кажучи вже про татаро-монгольське ярмо. Може, ще про революцію 1917-го ви могли щось чути, але наврядчи далі.
Це природний хід речей - все з часом відходить до історії, просто за рахунок банальної зміни поколінь. Відбуваються якісь нові події, які актуальніші для тих, хто живе зараз, а про те, що було "колись давно" діти вчать в школі, але сильного емоційного відгуку це вже не викликає. Біль вгамовується, рани гояться. Так і має бути.
Але останнім часом відбувається дещо досить дивне та несподіване для мене. Час іде, ветерани тієї війни потрохи відходять з цього життя - що поробиш, ніхто не вічний, і їх все менше і менше. А от пафосу в святкуванні 9 травня все більше та більше. З'являються навіть зовсім нові ініціативи. В 2005 році - акція "Георгієвська стрічка". В моєму дитинстві цю стрічку носили лише ветерани, як елемент нагород, ніхто інший її не вдягав, мені б в дитинстві це б навіть і на думку б не спало. Потім "Безсмертний полк" - ще новіша ідея, це 2012 рік. Чи природно, що через 60-70 років після закінчення війни з'являються нові, при тому масово популярні, засоби увічнити память про неї? Одразу після пережитої колективної травми люди шукають якісь способи виразити свої почуття, вшанувати, пом'янути. Це зрозуміло, це важливо, це потрібно. Але через 60-70 років? Коли вже перше покоління дітей, яке народилося після війни і не бачило жодного її дня, пішло на пенсію? Звідки це береться?
Прямо у нас на очах створюється міф.
В принципі, в перетворенні деякої події на міф як такому немає нічого поганого чи хорошого, це буває. Тим більше, що подія насправді важлива і сильно вплинула на долі багатьох мільйонів людей і навіть цілих країн. Тобто, не дуже дивно, що саме вона може стати міфом.
Але зараз це не випадкове і не природне явище, а керований процес. Це політтехнологія, яку цілеспрямовано розкручують ЗМІ. Російські ЗМІ в першу чергу, бо саме в РФ вирішили будувати свою національну велич навколо Великой Вітчизняної війни (другої, звісно, не тієї, що з Наполеоном була). І людям старанно не дають забути про цю війну. Для того і паради з величезною кількістю воєнної техніки, і пафосні промови, і перелицьована нова/стара символіка, яку виробляють у промислових масштабах, і вдягання дітей у однострій тощо.
Погано не те, що створюється міф, а те, що йде в комплекті з цим міфом про Велику Перемогу. А йде з ним в комплекті російська імперська велич, успадкована від СРСР, і право призначати "фашистів", щоб потім їх "мочити в сортирі", вкупі зі святою впевненістю, що власне сама Росія вільна від фашизму - бо вони ж одного разу фашистів перемогли. А є ще необов'язковий, але й нерідкий інгредієнт - "можем повторить!", є ще й наклейки "На Берлин!" на автівках (часто - німецького виробництва), і "не смешите наши искандеры". Коротше кажучи,  реваншизм - як це не дивно для переможців, але це фантомні болі колишньої імперії внаслідок розпаду СРСР.
І це лайно нам загортають у оболонку з пам'яті про наших предків. Ніби якщо ти не вішаєш на себе георгієвську стрічку і не схиляєшся перед величчю держави-переможниці СРСР aka Росії - ти вже предків своїх не поважаєш і не пам'ятаєш.
"Многие верят" (с)
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments