freya_victoria (freya_victoria) wrote,
freya_victoria
freya_victoria

Марсель Конш «Філософська орієнтація»

«Трагічна людина не є ані оптимістом, ані песимістом. Вона стверджує життя не тому, що воно «гарне». Бо воно також погане, — і то не меншою мірою. І не тому, що воно уявляється їй «осмисленим». Бо воно також абсурдне, — і то не меншою мірою. Трагічна людина не прагне підбити алгебраїчну суму «гарних» і «поганих» сторін життя (яка дала б у результаті оптимізм чи песимізм). Вона відкидає всяку раціоналізацію, всяке виправдання світу та життя. Вона ніколи не каже, що світ «гарний», що в ньому панує раціональний порядок, що життя «справедливе». Навпаки, з погляду моралі, тобто з погляду, який можна вважати раціональним і справедливим, світ і життя не мають жодного виправдання. Світ є радше нестерпним. Це місце, де панують майже непримиренні суперечності, смертельно небезпечні контрасти. Трагічне ніяк не можна раціоналізувати. Трагічне є невід’ємною характеристикою життя. Це означає, що вибір між життям і смертю не ґрунтується на якихось раціональних арґументах. Але тоді навіщо стверджувати життя? Тільки задля прагнення жити.

Життя не стверджується раціональним розумом (ствердження не ґрунтується на якійсь філософії ствердження). Воно стверджується лише самим собою. Для трагічної людини життя стверджується життям і — смертю. Трагічна людина прагне єдності протилежностей, тобто обох сторін того, завдяки чому вона живе: любові і кінця любові, дружби і кінця дружби, творіння і руйнації цього творіння, щасливої миті і закінчення цієї щасливої миті. В загальному випадку, ми прагнемо утримати, зберегти: якщо ми любимо, любов має тривати «вічно» і таке інше. Але трагічна людина знає, що значення живого не в тривалості. Вона прагне надати любові, дружбі, творінню і т.д. найвищої можливої якості, але вона повністю відокремлює цінність від тривалості, й у всьому, що стверджує в його очах цінність життя, вона вже бачить знак його загибелі.

Дружба має свій початок, своє зростання, свою повноту і свій кінець, як і живе створіння. Не сьогодні — так завтра приходить (чи прийде, — якщо людина живе достатньо довго) момент покласти їй край. І дуже істотним аспектом трагічного мистецтва життя є мистецтво вміння покласти край. Ніщо не має (і не повинне) тривати довше за свою реальну значущість (не повинне пережити той час, коли слова, вчинки тощо наділені своїм повним смислом): трагічна людина безперервно відламує від себе напівзасохлі гілки, які на ній залишає життя, якщо й не переживаючи при цьому «одвічну радість ставновлення» (за висловом Ніцше), то, в усякому разі, не звертаючи уваги на біль, якщо вона його відчуває».

Tags: литература
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments