February 18th, 2015

"СЕМЬЯ АДДАМС" КАК НАИЛУЧШИЙ ВЫРАЗИТЕЛЬ СЕМЕЙНЫХ ЦЕННОСТЕЙ


Во время продолжительной болезни посмотрела какое-то количество фильмов, в которых отображаются идеальные семьи. Все равно я почти не ем - а значит, можно сэкономить на рвотных пакетиках )
Посмотрев штук пять (каюсь - не все выдержала до конца), поняла, что наиболее ярким выразителем семейных ценностей для меня является семья Аддамс. Итак, по пунктам:
1. Супруги Аддамс после многих лет супружества нежно и страстно любят друг друга.
2. Нет ни идеологических, ни бытовых конфликтов как в рамках одного поколения, так и между поколениями. Родители не ругают детей, даже если им не нравится их поведение, а ищут другие выходы - например, нанимают няню. Зять и теща мирно уживаются в одном доме в любви и согласии.
3. Полностью отсутствуют какие-либо взаимные обвинения членов семьи. Максимальное выражение недовольства - констатация факта: "Вы отправили нас в лагерь. Там нас заставили петь". Даже когда по вине вероломного Фестера семья теряет дом и имущество, никто не обвиняет ни Фестера, ни Гомеса, принявшего такое решение, из-за которого семья оказывается изгнанной.
Collapse )

Алла Кучеренко

Мілена Рудницька

rudnitska"Мілена Рудницька була чи не найбільш знаною політичною постаттю в міжвоєнній Галичині. Голова потужної громадянської організації - Союзу Українок, ефективний представник українців у польському Соймі, невтомний оборонець українських справ на міжнародних форумах (завдяки їй Ліга Націй принаймні pro forma звернула увагу на голодомор 1932-1933 рр.), блискучий публіцист, тонкий политик і далекоглядний спостерігач світових процесів, борець за демократичний політичний устрій, одна з перших відкритих критиків інтегрального націоналізму та фашизму, холоднокровний аналітик комунізму."

"Мілена Рудницька, на відміну від інших громадських активісток свого покоління, зрозуміла, що жіноча участь в громадській науковій та політичній праці вимагає усвідомлення фемінізму. Саме фемінізму в значенні намагання жінок, не міняючи свого власного автономного "Я", брати участь у всіх проявах людського життя. У зв'язку з тим, що на початку ХХ ст. фемінізм ідентифікувался з політичним радикалізмом та сексуальною розкутістю (звісно, що може бути радикальнішим за жіночу сексуальну розкутість? :D - FV), від нього відмахувались навіть найактивніші діячки жіночих організацій.
М. Рудницька натомість була феміністкою, розуміючи, що рано чи пізно у політикові, науковцеві чи громадському діячеві побачать саме "жінку" - крізь призму маскулінних поглядів. Вона співпрацювала з чоловіками як рівна з рівними, без реверансів у бік більшого знання чи практики в мужчин, що так болісно вражають сучасника у листуванні деяких чільних жінок із чоловіками. Її тон у спілкуванні з провідними політиками - дружній, рівний, без поклоніння."

"Рудницька гостро виступала проти всякого авторитарного режиму. Однією з перших засуджувала політичний тоталітаризм, усі форми фашизму, а після особистої зустрічі з Генералісимусом Беніто Муссоліні написала дуже критичну статтю, спрямовану проти "італійського експерименту".
Так само гостро виступала проти проявів авторитаризму в українській громаді. Після Другої світової війни висловила думку, що ті українські громадські чи політичні діячі, які навіть з оправданих міркувань оборони населення співпрацювали з німцями, не повинні обіймати будь-які чільні посади в діаспорних організаціях. Ця думка не була популярною."

"Українки в історії", Киів, "Либідь", 2006, ст.124-128

Критичну статтю проти "італійського експерименту" я б охоче прочитала, але, на жаль, не знайшла в інтернеті.

Олена Левчанівська

250px-Олена_ЛевчанівськаЧитаю життєписи видатних українок, деякі деталі просто вражають...
Олена Левчанівська була сенаторкою в Сенаті (верхній палаті парламенту) Речі Посполитої від Волині.
1939 р. прийшли "Совєти", її господарство відібрали, а потім вона сама була репресована.


"24 грудня після проведеного обшуку О.Левчанівську заарештували. Енкаведисти зовсім не цікавились паперами чи книгами, лише забрали деякі цінні речі. Їй довелося оформляти власноруч протокол обшуку через неграмотність представників влади. Як непорозуміння сприйняли цей арешт рідні й знайомі Олени Карпівни.
У січні 1940 р. вона стал в'язнем луцької тюрми. Почався останній період її життя, який проліг через сталинські в'язниці. Сьогодні його досить складно відтворити. Ті скупі відомості, поодинокі листи, які знаходяться в особистому архиві її дочки - Ірини Олександрівни, свідчать про мужність і розважливість патріотки-волинянки. За неймовірно важких умов, хвора, вона знаходила у собі сили підтримувати товаришок по камері, вчила їх німецької й французької мов. 24 квітня 1940 р. Олені Карпівні винесено смертний вирок."
"А вам було б слабО?"... Мені напевно, було б...

Точно невідомо, де вона померла.

"Українки в історії", Киів, "Либідь", 2006, ст.138

Справа Добоша

"Наприкінці 1971 р. молодик із Бельгії на ім'я Ярослав Добош, член Спілки Української Молоді, відвідав у Львові та в Києві кількох чільних шістдесятників. Коли повертався назад, його затримали на кордоні в Чопі, вилучили, як сором'язливо написали тоді газети "один антирадянський документ". Ним виявилася фотокопія зі Словником українських рим. "Антирадянським" словник став лише тому, що уклав його політв'язень Святослав Караванський. Але привід був. 11 лютого 1972 р. газети "Вечірній Київ", "Радянська Україна" та "Правда Украины" повідомили: "За проведення ворожої соціалістичному ладові діяльності і в зв'язку зі справою Добоша притягнуті до кримінальної відповідальності Світличний І.О., Черновол В.М. (В'ячеслав Чорновіл. - В.О.), Сверстюк Є.О. та ін." Саме так - "Черновол". А за "та ін." стояли десятки людей, сотні обшуків, тисячі викликів на допити, вигнання з роботи, виключення з вищих навчальних закладів, викидання з черг на квартири."

"Українки в історії", Киів, "Либідь", 2006, ст.152

Надія Суровцова

SurovtsovaЖиття Суровцової цікаве багато в чому.
По-перше, вона працювала в галузі дипломатії (а в цій сфері взагалі жінок не дуже багато), хоча її кар'єру не назовеш дуже вдалою.


"Навчаючись, вона одночасно працювала. За Центральної Ради - діловодом у Секретаріаті внутрішніх справ (у Департаменті у справах біженців), пізніше - завідувачкою загального відділу Секретаріату (міністерства) закордонних справ (допомогло вільне знання двох європейських мов - французької і німецької). Саме тоді вона познайомилася з більшістю українських діячів і загалом з атмосферою того часу. За доби Гетьманату була начальником дипломатичного відділу (пізніше відділу преси) Міністерства закордонних справ. Після організації страйку-протесту на знак солідарності зі звільненим Колокольцевим (міністром землеробства), як зазначає в "Автобіографії від 2 грудня 1927 р." Надія Суровцова, "моє становище погіршилось, і мені запропонували "відпустку". Я залишилася, але виключно обмежуючись реферуванням газет, інтерв'ю з журналістами тощо". За Директорії наприкінці 1918 р. її призначили секретарем Інформаційного бюро дипломатичної місії УНР. У складі місії була у Відні, Берліні, Лозанні, а у квітні її звільнили. Почалося тяжке життя політичної емігрантки".

По-друге, цікаві її відносини з комунізмом.
У роки еміграції вона захопилась марксистськими ідеями, вступила до Комуністичної партії Австрії.


"1925 р. Суровцова приїздить до Харкова і 22 квітня вже виступає на мітингу-протесті проти політики Польщі. Поштовхом до її повернення в Україну були велика любов та ідеалістичний націонал-комунізм. Саме ідеалістичний націонал-комунізм спричинився до переходу на прорадянські позиції."

І чим це закінчилося для новонаверненої комуністки? Репресована 1927 року!

"Арешт і подальша доля Надії Суровцової - це ціла географія радянського ГУЛАГу: Ярославська тюрма, заслання до Архангельська, Колима. Її тричі арештовували, й жодного разу так і не було сформульовано й доведено в суді обвинувачення. Врешті-решт 1954 р. вона була амністована."

"У "Спогадах" Суровцова дасть оцінку собі й друзям: "'Яничари' таборів соціалістичного та національного, ми віддано працювали для своєї партії, батьківщини, комуністичної ідеї. Незабаром нас... було знищено тими, в руки яких ми передали свою роботу, затавровано самих зрадниками, змішано з останнім брудом"."

Взагалі, якщо почитати про життя українських діячів та діячок 20 століття, складається враження, що "куди не кинь - все клин". Опозиція до радянського режиму чи колаборація з ним однаково могли скінчитися у таборах. І навіть ті, хто просто не ліз ні до яких політичних справ, не були від цього застраховані. Наприклад, Євгенія Спаська, яка займалася етнографією, вивчала народну вишивку (!) була заарештована 1934 р. та вислана в Казахстан. Найменш постраждали, мабуть, ті, хто емігрував...

"Українки в історії", Киів, "Либідь", 2006, ст.158-161

Антимайдан

Оригинал взят у irenetrix в Антимайдан

Борис Херсонский пишет в Фейсбуке:

Сегодня был у самодельного мемориала на Куликовом Поле. Ко мне подбежал молодой человек, начал хвалить Путина, рассуждать о геноциде и о жидо-масонском заговоре, о сердечности славян и расчетливости и продажности евреев.
Молодой человек много чего знал о враге-еврее. Но он не мог узнать врага в лицо. И хорошо. А то мог бы в это лицо и ударить. А вступать в драку мне уже как-то неудобно.

P.S.
У меня такое ощущение, что, собственно говоря, это все, что вам нужно знать про одесский Антимайдан.