February 13th, 2015

Про шлюб, розлучення та материзну

"Як видно з документів Люстрації Барського староства 1565 р., шлюбне право інколи зводилося на українських землях до двох пунктів: "Коли певний чоловік звичаєм прикордонним, самовільним, візьме собі чиюсь дівчину або вдову, або розведену за дружину і з нею забажає жити, в такому випадку дає три гривні на замок; хто бажає дружину відпустити, або дружина чоловіка, то той, хто дає тому причину (привід), платить три гривні".
Таким чином шлюби й розлучення укладалися без участі церкви і навіть без участі світської влади. Останню лише ставили до відома про домовленість, яка відбулася, та сплачували мито.

Особливістю українського звичаєвого права була материзна. Так звалася нерухомість, частіше - наділ землі, що входила до посагу. Материзна не належала до загальносімейного майна, не ділилася між окремими членами сім'ї, а передавалася по жіночій лінії і становила окремий жіночий майновий інститут. Навіть після бездітної дружини, за звичаєвим правом, чоловік мусив передати отримане за дружиною майно її батькам."

"Жінка в правовій культурі українського народу"
"Українки в історії", Киів, "Либідь", 2006

(no subject)

У праці "Опис України" Гійома Левассер де Боплана (1650 р.) розповідається про те, "як дівчата залицяються до парубків": "Тут, на відміну від звичаїв та традицій інших народів, дівчина першою звертається до парубка, якого собі сподобала. Їхній (український) традиційний та незламний забобон майже завжди дівчині в цьому допомагає, та й вона більш певна успіху, ніж парубок, коли б наважився першим свататися до обраної дівчини".

"Жінка в суспільному житті України за козацької доби".
"Українки в історії", Киів, "Либідь", 2006

Український фольклор :)

Сама рова викопала,
Сама висипала,
Сама хлопця полюбила,
Сама висватала.

Сама коня запряжу,
Сама собі їду.
Сама хлопця полюбила,
То за нього піду.


Ой кобила воду пила,
Та й лід проломила,
Нещаслива годинице,
Жона газду била.

"Не гнівайся, моя жоно,
Куплю я ти пива,
Аби ти ся не гнівила,
Що ти мене била"

Отакі жіночки українські :)

1) Борисенко В.К. "Весільні звичаї та обряди на Україні". К., 1988, с.26
2) Охримович В. "Жіноча доля в Скільських горах" // Народ. Львів, 1890.№7, с.278

А. Лэнгле "Любовь: попытка экзистенциального анализа" (из видео-лекции)

Ленгле каже такі прості, нібито самоочевидні речі, про які часто забувають чи навіть просто не замислюються.

"Отношения имеют такое свойство: история отношений становится неотъемлемой частью этих отношений, она сохраняется внутри них.  Всё, что между нами происходило, сохраняется.
Каждая обида, каждая радость, каждое разочарование, каждое проявление сексуальности - всё сохраняется в истории отношений и накладывает отпечаток на наше совместное бытие. Поэтому очень важно, чтобы мы относились к отношениям ответственно. Потому что я не могу сделать что-то непроизошедшим. Что однажды произошло - останется."

"Когда мы влюблены, мы хотим тратить друг на друга время. А когда у нас нет друг для друга времени, то любовь постепенно отмирает. Время для любви - то же самое, что солнце и вода для цветов."

Цитата из Ясперса: "С годами женщина становится всё прекраснее. Но только любящий видит это."

"Любящий переживает глубокую радость от того, что другой есть."

"Почему неверность приносит боль?
В неверности мы переживаем, что мы заменяемы, например, заменяемы на уровне сексуальности. Значит, другому важен не я, но только моя функция. Это делает из меня объекта. И то, чего я хочу - "хочу быть "я" с тобой и становится больше собой благодаря тебе" - это рассыпается. Поэтому после измены нужно время, чтобы снова могло возникнуть доверие."

Коли слухала, здивувалась, що досі багато розумію німецькою, яку майже не використовую.

Як дівка Христя була кошовим

Запорожці, як ті ченці, мало розбирали толку в жінках. Інший, було, і зостаріється, а баби й у вічі не побачить.
Раз запорожці дістали десь невеличку дівчинку і віддали кошовому.
— На,— кажуть, — тобі, батьку, цього хлопця та годуй. Назвали того «хлопця» Христином, та й ходить він у штанях. От виріс той Христин, а кошовий зостарівся і каже:
— Як помру я, хлопці, виберіть Христина за кошового. Він у вас буде розумний і добрий козак.
Умер кошовий, а запорожці й вибрали Христина за кошового. От новий кошовий взяв у прислужники молодого козака Гнатка і панує собі. Чи довго панував, чи ні — тільки не втаїлося шило в мішку.
Раз Гнатко підпив і давай докорять запорожцям:
— Які з вас, — каже, — лицарі, коли у вас баба за кошового править?..
Намотали собі козаки на вус і замовкли. Настала ніч. Всі обляглися спати, — вони й сунули до кошового. Почув Гнатко гомін, схопився й каже:
— Тепер, Христе, прощай!
Тікаючи з хати, один сап’ян узув, а другий не встиг; вискочив на коня і подався з Січі. Козаки — в хату... Ой лихо! Воно й справді баба!.. Кинули вони ту бабу та й пустились у погоню за Гнатком. Гнались день, гнались другий, гнались третій. Добігли до Гнаткового двору, а мати в вікно побачила погоню й каже:
— Тікай, синку, у світлицю, переодягнися та сідай прясти!.. Одяг Гнатко запаску, замотав вуса за вуха, накинув очіпок, сів за гребінь і пряде. Козаки вскочили в хату, бачать: самісінькі баби. Кинулися шукати: і під піл, і на піч, і в комору, і на горище — нема Гнатка. Вони тоді повискакували на коней і подалися на Січ.
Запорожці вибрали собі нового кошового, а Христю відставили.
— Живи, — кажуть їй,— в городочку, не показуйся, бо піймають запорожці — підріжуть сорочку.
Давай та Христя тікати за Дністр до Гнатка, давай приспівувати козакам:
Я в Полтаві родилася,
А в Інгулі зросла,
А у Січі вінчалася,
За Дністр заміж пішла...
Цебто вона глузує з козаків. Що в Інгулі зросла — це правда, бо в Інгулі була тоді Січ, а що в Січі вінчалася — то вже насмішка, в Січі нікого не вінчали, бо козаки жили, як ченці.

Переказ записано в1894 році в місті Нікополі на Катеринославщині дослідником Я. Новицьким.
"Малорусские песни, преимущественно собранные Я.П.Новицким в Екатеринославской губернии в 1874-1894 годах" // Сборник Харьковского Историко-Филологического общества. Харьков, 1894. т.6, вып.11, с.103-104.