?

Log in

Едва живой журнал
 
[Most Recent Entries] [Calendar View] [Friends]

Below are the 20 most recent journal entries recorded in freya_victoria's LiveJournal:

[ << Previous 20 ]
Tuesday, November 29th, 2016
10:48 pm
Про "пропаганду гомосексуалізму"
"меня восхищают геи. вокруг такая пропаганда гетеросексуальности, а они не поддаются. гвозди бы делать из этих людей
не то, что натуралы. чуть гея увидят и ку-ку"

(c) моя геніальна подруга Агата
8:53 pm
Богохульненько)))
"Ісус Христос помер, бо забув стоп-слово"
Monday, November 21st, 2016
7:34 pm
Емма Ґольдман про революцію

А я вважаю, що у нас 3 роки тому ніякої революції не відбулося.


"Революція є насправді насильницьким процесом. Але якщо вона призводить лише до зміни диктатури, до заміщення імен та політичних персоналій, вона навряд чи того варта. Вона напевно не варта всієї боротьби та жертв, колосальних втрат людських життів та культурних цінностей, які випливають з кожної революції. Навіть якщо така революція призведе до більшого суспільного добробуту <...>, все одно вона не варта такої жахливої ціни: простого покращення можливо досягнути без кривавої революції. Справжньою метою та призначенням революції, як я її розумію, не є паліативні засоби чи реформи.На мій погляд <...>, велика місія революції, СОЦІАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ, це фундаментальна переоцінка цінностей. Переоцінка не лише соціальних, але також і людських цінностей. Останні навіть важливіші, бо вони є основою всіх соціальних цінностей. Наші установи та умови спираються на глибоко закорінені ідеї. Змінити ці умови та водночас залишити ідеї та цінності, що лежать в основі, недоторканими, означає лише поверхневу трансформацію, яка не може бути постійною або принести справжнє поліпшення. Це зміна лише форми, але не сутності."


Collapse )

Thursday, November 17th, 2016
6:41 pm
Одесса!
Originally posted by pristalnaya at Одесса!
В это воскресенье - 20 ноября в 18:00 одесские музыканты, поэты, авторы-исполнители соберутся в уютном зале книжного магазина «Большой Бук», чтобы петь мои песни, читать мои стихи и прозу. Можно будет купить мои новые книги: «Легенда про Одно» и третий сборник стихов «Fragile». Предыдущие сборники и немножко дисков тоже будут.

Вчера у меня была капельница, и не очень хорошие анализы… Поэтому до последнего не была уверена и не хотела говорить заранее, но теперь я в поезде!
Я еду в Одессу!
На самом деле, еду я на обследование – плановое МРТ головного мозга. В Украине всего два диагностических филиала питерской клиники, где мне проводили радиохирургию. И несколько раз в год я должна обследоваться на их аппаратах.
Но!
Если ничего мне не помешает и позволит самочувствие, мы сможем повидаться в Большом Буке и устроить маленькую автограф-сессию! Я буду очень стараться!
И вы тоже приходите. И старайтесь к тому времени не простыть (у меня сейчас очень низкий иммунитет, и это крайне опасно).
Приходите по адресу: ул.Екатерининская, 27-а, торговый центр «Каdorr», 5 этаж, конференц-зал книжного магазина «Большой Бук». Вход бесплатный!



Радуюсь я ещё и потому, что концерт будет проходить в канун моего дня рождения (21 ноября). И этот день я тоже проведу в Одессе с моими самыми близкими людьми. И я очень-очень надеюсь, что результаты МРТ не омрачат нашу встречу.
Подарков не нужно.
Мир одаривает меня щедро – драгоценным веществом жизни (как писала недавно Лара Галль). И только это сейчас в моём вишлисте. И вы можете поучаствовать в этом подарке, если захотите.
Wednesday, November 16th, 2016
11:21 pm
нам пороблено
Як говорив пан Азарів, це бімба!
Originally posted by maryxmas at нам пороблено
Tuesday, November 15th, 2016
7:16 pm
Про перемогу сил технічної контрреволюції
Originally posted by morreth at Про перемогу сил технічної контрреволюції
Мені треба зробити чат для робочої групи в Фейсбуці.

Це кльово, що ми, п'ятеро людей з усіх кінців України, можемо спілкуватися та робити справу разом.

Але є одне "але": я важко знаходжу спільну мову з інтерфейсом Мордокниги. За півгодини я здаюся і чесно кажу споборникам, що нипадужала. Спборники мовчать - або нипадужають також, або ще не бічили мого повідомлення... Нарешті приходить повідомлення від людини, яка начебто знає, але варто мені закритти віконце чату з доданими друзями, як весь чат у цілому зникає...

Розумієте, до чого я? Мордокнига, яка начебто має стати нам у пригоді, стає водночас перепоною на шляху. Я злюся на витвір Цукерберга, пригадуючи інші його недоліки. Хай йому чорт, пішли до гуглочату! Але ж ні, більшість проголосувала за мордокнигу, то тепер я маю з мордокнигою мордуватися...

Це доводить до сказу. Наразі я дуже, дуже незадоволена технічним прогресом. Я почуваюся приниженою. Почуваюся нещасною. Грьобане повстання машин!

Через страх почуватися приниженою та нещасною я довго опиралася купівли смартфону. Потім довго опиралася переміні моделі на новішу. Але я ще нічого, от моя бабуся опирається не те що смартфонові - а просто більш новому кнопковому телефонові. Причина? Вона ніяк не може оволодіти простою операцією зняття блокування, дві кнопки, зірочка та дзвінок. Дві кнопки, Карле! Але не мені за це її картати, я так само відстаю від прогресу, як і вона, лише на менше кроків. Але я почуваюся майже гордо на тлі одного хлопа, який вже чотири роки має віндовс-фон Нокія і досі не знає, де там кнопка покладання слухавки. Тому кожого разу дочікується, поки слухавку покладе співбесідник.

Чорт забирай, я обрала собі професію, яка вмирає на очах. Журналістику, якою вона була, майже вбито блогінгом. Репортер зараз - кожний, хто опинився в потрібний час в потрібному місці з телефоном напоготові. Письменник - кожний, хто зареєструвався на Прозі.ру або на Фікбуку. Люди, на яких я тами підписана, пишуть цілком професійно. І я читаю їх безкоштовно. "Навіщо платити більше"? Навіщо платити взагалі, якщо пропозиція перевищує попит?

Ну добре, в сценарному бізнесі поки що не так: власне ми, сценаристи, не плентаємося у хвості цивілізації, у ньому плентаються канали. Бо звичне телебачення стрімко йде на дно, хоча з шиком та оркестрами, як той Титанік. Все більше людей переходить на Інтернет: новини, серіали, та ще й найкращі, документальне кіно, класика світового кінематографу та сучасні блокбастери - все є там. Рекламодавець також тікає туди.

Зрозуміли, до чого тут Путін, Трамп і голосування за Яника? Ні? Зараз, ось вам інша картина. Дніпропетровськ, тоді ще не Дніпро, 2012 рік. Завод Дніпросталь. Не останнє, але передостаннє слово техніки. 80 000 тон криці виплавляється - від першої до останньої фази, від купи мотлоху до блюмінгів на складі - силами 18 людей. Заводом ходять іноземні работяги-консультанти і кажуть, що це вже вчорашній день, сьогодні цілком автоматичною лінією розливу здатна керувати одна особа. В кожного з іноземних сталеварів доглянуті нігті, завжди напоготові гігієнічна помада, зволожуючий крем проти сухого та гарячого (або надто морозного) повітря і телефон Блубері, як в Моріарті з кіна про Шерлока. В більшості українських робочих годі шукати вуса, це діти щойно з коледжу, бо старих досвідчених рботяг занадто довго перевчати. Щойно завершиться стадія пусконаладки, мартенівський цех поруч буде зупинено. В ньому працювало понад 300 робітників. Їм скажуть "Всім дяка, всі вільні".

Все ще не второпали? Тоді на пальцях.

Світ робиться складнішим. Щороку швидше. Між ватермашиною Аркрайта та конвертером Бесемера - 100 років. Між конвертером Бесемера та конвеєром Форда - вже 50. Між конвеєйром Форда та комп'ютером Марк 1 - вже 30. Між Марком 1 та комп'ютерами третього покоління - вже 20. Третє й четверте покоління комп'ютерів поділяють якихось 10 років. Надалі оновлення техніки робиться лавиноподібним: мій перший ноут, 386-ка, минув шлях з просуненої до відсталої моделі за якихось п'ять років. Щоб була точка відліку: на ньому я написала "Ваше благородіє" та починала писати "По той бік світанку".

Друга технічна революція призвела до шалених темпів урбанізації. Мільйони людей рушили з сел та хуторів у міста і зіткнулися з життям, яке є, з одного боку, набагато комфортнішим, а з іншого - набагато складнішим. Мільйони людей, зіткнувшися з дивним новим світом, незвичним та мінливим, почувалися як я щойно при спробі створити груповий чат. Вони почувалися приниженими та роздратованими. І це вилилося у дві світові війни, бо принижені та роздратовані люди пішли за тими, хто обіцяв зробити їхнє життя простішим.

Зараз протистояння "село проти міста" триває. Ісламізація та зріст фундаменталізму на Сході - це воно.

Але й місто вже розколоте зсередини. Той засіб життя, який воно пропонувало нашим батькам - професійна освіта, робота на одному місці протягом десятиліть, стаж та почена пенсія - вже відходить у минуле. У їхні часи тих, хто міняє робту раз на 3-5 років, називали "лєтунами" та зневажали. Зараз нормально раз на 10 років отримувати нову освіту, а 5 років на одній роботі... йой, чувак, а чи не починається в тебе професійне вигоряння?

Уявіть себе на місці тих робочих, що їх позвільняли з мартенівського цеху. Народе, він був жахливий, той мартенівський цех! Туди водили як на екскурсію до пекла, там лячно було зробити крок, бо все обладнання як вивезли з Германії на рахунок репарацій у 45, так воно й залишилося. То що, заради збереження робочих місць треба було робити його точну копію з його лютим вжитком енергії та жалюгідним (у порівнянні) виробом? Ні? А що? Хто поганий? Пінчук поганий? Чи прогрес поганий?

Звичайно, роботяги з мартенки ненавиділи тих жевжиків з манікюром, помадою та телефонами Блубері. Звичайно, роботяги з таких само вимираючих заводів Донецьку ненавиділи тих, хто зібрався на Майдані. Звичайно, жителі якого-небудь Хрінсвілля, штат Огайо, ненавидять Нью-Йоркських гіпстерів та їхню кролеву Клінтон. Але що можна зробити для тих людей? Побудувати їм лінію Форда зразка 1913 року?

В тому й біда: є соціальий запит "Зробіть як було!", але немає засобу провернути фарш назад. На хвилі того соціального запиту спливають Путіни, Трампи та інші, але й вони безсилі зупинити прогрес. Навіть спроба обвалити людство у камінний вік, на кшталт Другої світової, не призведе до його зупинки. Так, це коштувало 50 мільйонів трупів, але Гагарін та Армстронг злетіли, Флемінг винайшов антибіотики, а Розалінд Франклін - подвійну структуру ДНК. Не будь всесвітньої бійні народів, воно б могло статися раніше, але колективне підсвідоме - воно, сцуко, таке колективне і таке підсвідоме...

Кожному з нас принаймні п'ять разів на день хочеться, аби світ був простіший. Не кожен може справитися з фрустрацією з цього приводу. Біда-бідося в тому, що літні люди здебільшого не можуть, а через воєнну "демографічну яму" та бебі-бум 50-х років вони зараз складають просту більшість, а через своє прагнення простого світу легко опиняються об'єктами популістських політичних маніпуляцій, та ще й є найактивнішою частиною електорату.

У тому ж 2012 я написала оповідання, де передрекла війну з Росією. Ще раніше ми з Кінн та Михайлик написали роман, де описали наслідки Третьої Світової.

Щось мені, блін, лячно...


Переклад:
- Привіт, Джарвісе.
- Містер Роджерс. Чим можу прислужитися?
- В тебе є триметрова крижана брила, щоб я туди знову заліз?
- Боюся, ні, сер.
- Тоді нічим, дякую.
Sunday, November 13th, 2016
9:12 pm
этапять!
Чтобы соблюсти классическую форму должно быть:
"Идите-ка вы на хуй"
Но все равно зашибиззззьь :D

1:22 am
Новое от Кавасаки
Originally posted by tanjand at Новое от Кавасаки


Одри Кавасаки, «исчезнув» на два полных года, подготовила цикл новых работ для выставки и многие из них она выложила в сеть. Как всегда, она работает на древесных панелях. Иллюстративный стиль Кавасаки начинается с работы карандашом, а после того наносится краска, оставляя композиционно оправданные площади чистой древесины с ярко выраженной текстурой.

Collapse )
Thursday, November 10th, 2016
9:23 am
Сердитий Джек проголосував
Originally posted by morreth at Сердитий Джек проголосував
Пам'ятаєте, що я писала в нарисах про Сердитого Джека? Зокрема, тут і тут?

Ну ось маєте, Сердитий Джек проголосував.

Я хотіла написати велику статтю про це діло, але побачила, що є люди, котрі написали краще. Обидва американці, одна стаття перекладена українською, інша - ні. В обох статтях докладно пояснюється, чому американські "сердиті Джеки" віддали голоси Трампові.

Бідні колеги-інтелектуали. Бідний пан Кінг з його пророчою "Мертвою зоною". Бідний пан Мартін. Нещодавно він не міг второпати, чому хтось хоче голосувати за таке мудло. Та за нього саме тому й проголосували, що він мудло! Американський Донбас хоче, щоб його почули. І не просто почули, а зробили "як було". Взяли чарівну паличку, сказали "крекс-пекс-фекс" і зліквідували модернізацію, через яку їхній спосіб життя вже під загрозою знищення.

Проблема в тому, що ми проживаємо в країні, яка вже мала справу з масивною спробою зліквідувати модернізацію - чи то пак, влаштуватися так, щоб модернізація промисловості відбулася, а модернізація свідомості залишилася на рівні 19-го сторіччя, причому тієї його половини, де було кріпацтво. Ми ригали кров'ю та срали кров'ю через той соціальний експеримент. А надто через зіткнення двох схожих проектів затримки модернізації, автор другого взагалі не замірявся зупинитися на кріпацтві, а хотів обвалити все у нетра архаїки. Оце нам було весело у цих жорновах.

А удруге наші "Сердиті Джеки" вирішили, що можуть крекс-пекс-фекс повернути Радянський Союз. Ой, а як же ж воно вийшло, що замість крекс-пекс-фексу вимовлюється лише "Авада Кедавра"? А біс його зна...

Словом, справа не в Трампі, справа в мільйонах людей, які вже не встигають розвиватися разом зі світом, і тому хочуть, щоб світ загальмував. А оскільки він не загальмує, на нас може чекати другий раунд шаленої реакції. Нагадаю: перший вилився у світову війну. Ну, тобто, ми вважаємо цю війну за дві, але зрештою це була одна, поділена надвоє 20-річним перемир'ям.

Ми мало що можемо вдіяти проти колективного сказу. Зберігати здоровий глузд, не піддаватися спокусі простих рішень - оце, мабуть, і все.

shield
7:46 am
Павло Грабовський
Годі! Несила, немога
Так безнадійно страждати,
Годі! Скінчилась дорога;
Жизнь догоріла убога...
Більше не здужаю ждати.

Годі! Розвіяні вколо
Мрії мої сумовиті...
Годі! Так пусто, так голо...
Журно згинається чоло...
Гірко чужому на світі!

Годі! Хоча б де єдина
Щира душа відгукнулась!
Годі! Близька домовина.
Що ж? Невеличка людина...
Винна сама, що схитнулась.
Collapse )
1:03 am
Павло Грабовський
Тяжко дихати... В голові нема
Ані одної думи ясної...
Навкруги, куди б не поглянув, тьма
Я блукаю сам... Ти не йдеш з ума;
Мру без тебе я, зорі красної!

Я конав, ридав; глух за гуком гук;
Я шукав, молив душі рідної;
Так нема її... Я упав від мук;
Захитався стяг в слабім стиску рук
Серед темряви непрохідної.

Сумно; радоньки не знайду ніяк...
Доки ж доля та буде мариться?
Проти власних мрій я лихий бояк...
Доки ж вештатись мертвяком і як,
Доки сонечко буде хмариться?

Вічно терпіти... Та всьому є край;
Бо хоча б яка мета малася...
Не дігнати літ, як пташиних зграй;
Не вернуть надій, хоч кладись - вмирай...
Нитка прядена увірвалася.

Небагацько ждав від людей собі,
Але й те мале не справдилося...
Легше б згинути враз було в борбі,
Аніж тратити день за днем в журбі...
Де завзяття те, де поділося?

Не мені цвіли запашні квітки,
Мій садок проріс скрізь бугилою...
Нічий милий зір не запав утямки,
Не простяг ніхто за весь вік руки...
В самоті стою над могилою.

Не судіть мене, не ганьбіть мене...
Де людина та загартована,
Що поборе вмить все гірке, сумне
Або каменем без жалю шпурне,
Чужим стогоном роздратована?

Тяжко дихати... В голові нема
Ані одної думки ясної...
Навкруги, куди б не поглянув, тьма...
Я блукаю сам.... Ти не йдеш з ума;
Мру без тебе я, зорі красної!
Tuesday, November 8th, 2016
11:49 pm
#слухайукраїнське
Я підтримую квоти на українську музику на радіо! Бо просто сором, що в радіоефірі домінує огидна російська попса, коли в нас стільки чудових виконавців.
А деякі скиглять: "Што ж ми будєм слушать, только "Океан Ельзи" і Руслану???" Люди просто нічого не знають...
Тут пропонують поставити улюблену українську пісню... Я навіть не знаю, що обрати, бо їх дуже багато. Однією ніяк не можу обмежитись.




Collapse )
Friday, November 4th, 2016
4:10 pm
І знову усі побігли - і я побігла. Про деклярантів
Originally posted by morreth at І знову усі побігли - і я побігла. Про деклярантів
Ну гаразд, поговоримо як дорослі. Підніміть руку, хто не знав, що вони гандони?
Так, розумово відсталих нема. Отже, підніміть руку, хто не знав, що вони АЖ ТАКІ гандони?
Людоньки, ви це серйозно? Рілі-рілі? Ви гадали, що оці всі, маючи безконтрольний та безкарний доступ до загального корита, не скористаються ним на всю залізку?
Та чого це, власне?
Ну назвіть мені одну причину, чого це вони не мали красти?
Га?
Ви пильнували їх від початку, від 1991 року, від проголошення незалежності? Ви розкуркулили тих червоних директорів, комуністичних та комсомольських вождів і вожденят? Ви посадили кагебістів?
Аж ніяк. Ви гадали, що демократія спрацює сама. Що якимось містичним чином спрацює "невидима рука ринку", і негідників не оберуть, а оберуть гарних пацанів, які дбатимуть про наші з вами інтереси.
Агащаз.
Вона не спрацювала насамперед тому, що ми самі не здатні сформулювати свої інтереси, отже, і дбати про них. Третина народу ще й досі тупо хоче "назад в СРСР", не усвідомлюючи, що машини часу ще ніхто не витворив.
Ця "вивчена безпорадність" сформована навіть не за 70 років савецької власті, вона сягає корінням значно глибше: у часи царату, Речі Посполитої та ВКЛ.
Справа в тому, що єдина адміністративно-керівна практика, якої країна зазнала після татарської навали, була практикою колоніальною. Навіть у випадках, коли керувала свійська шляхта, вона все одно керувала, спираючись на колоніальні принципи: з провінції треба чавити грошики, а жити деінде, серед "справжніх людей", а не "тубільців". Полонізується вона при цьому чи "обрусєває" - цілковито байдуже.
І кожен зі "своїх" переймав цю практику, бо іншої не було. Дискурс такий. І не треба мені тут про Запорізьку Січ, бо козацька старшина перехоплювала цю практику, аж свистіло.
В тому й головна біда - тотальна недовіра до влади, якою ми навіть звикли пишатися, породила дуже потворний варіант суспільної угоди: ми заздалегідь погоджуємося з тим, що будь-яка влада є ворогом. Влада відповідає очікуванням: діє мов на окупованій території. Кві про кво. І коли у владу потрапляє людина знизу, вона псується стрімко, бо такова влада дискурсу. Ну, знаєте ото, як "нітакі" жінки, що зробили кар'єру у чоловічому світі та гноблять іншіх жінок тільки вперед. Або як оцей персонаж:



Так, час від часу нам зрива дах, і особливо нахабні владні фігури отримують по шмарклях. Але це не метод, тобто, це метод лише на крайні випадки, а от повсякденної робочої методи чомусь нема, бо триклятий дискурс.
В колоніальному керівному дискурсі немає моральності, честі й совісті. Це все категорії, які існують в суспільній угоді між білими жентмунами. Але між білими жентмунами та тубільським бидлом жодних суспільих угод нема, отже, нема й моральності.
Вони нам мають за тубільське бидло. В когось є сумніви?
Вони, власне, й оприлюднили свої статки (так, не без боротьби!) лише тому, що знають: в народу нема вже "зайвої" енергії на протест, хтось воює, хтось волонтерить, бо зара війна і "не на разі".
Але якщо в нас стане енергії запам'ятати, не подавати їм руки та не сідати з ними срати, не ходити їхніми тропами та не пити з їхніх водоймищ, НЕ БУТИ ЯК ВОНИ - то щось, мабуть, зміниться.
Wednesday, November 2nd, 2016
2:30 am
Гербата vs чай
Originally posted by irenetrix at Гербата vs чай
Біларуська: чай

Боснійська: чай

Болгарська: чай

Хорватська: чай

Чеська: чай

Македонська: чай

Російська: чай

Сербська: чай

Словацька: чай

Словенська: чай

Українська: чай

Польська: ...

Польська: *вдихає*

Чехія: Ні, ні!

Польська: Гербата!

P.S. А чайник в них, як у всіх нормальних слов'ян, чайник.
Sunday, October 30th, 2016
7:36 pm
до свята
Originally posted by maryxmas at до свята
Saturday, October 29th, 2016
6:50 pm
Зоя Василева
"Нищо особено"
Откакто те няма, нищо особено не се е случило.
Обичам другите все пак и все още.
Разхождам самотата си, новата рокля и кучето.
Допускам те да ми се присънваш нощем.
При пълнолуние слушам приливите и отливите на моето тяло
как се застигат в апокалиптична хармония.
Нажежавам се до червено, изстивам до бяло.
После нищо не помня.
Честно си плащам осветените спомени, тока, франзелите,
дребните хитрости, картата за библиотеката.
Преодолявам живота, себе си, Умберто Еко
и желанието да се застрелям.

Collapse )
1:06 pm
Федя Филкова
Зі збірки «Моята твоя любов» («Моє твоє кохання»)


***
Тъй безнадеждна е надеждата,
която любовта ми храни
с треви омайничета и прашец на пеперуди.
Аз ли вчера бях безумната,
която се изсмя в лицето на тъгата.

***
Наскільки безнадійна ця надія,
котра моє кохання досі живить
пилком метеликів, травичкою-дурманом.
Та божевільна, що сміялась вчора
в обличчя тузі - чи це я була?

Collapse )
Thursday, October 27th, 2016
9:08 pm
Мірела Іванова "Еврідіка"
Не хочу повернутися у смерть - не обертайся.

Йду за тобою,
хоча надії мало знов побачить
своє лице у джерелі, мов в люстрі,
і в сяйво місяця занурити долоні,
обійми прохолодних трав відчути,
обійми рук твоїх палких, не обертайся.
Не хочу бути тінню поміж тіней,
та навіть і оспіваною тінню,
що схована в твоїй скорботній пісні.
Не хочу повернутися у смерть - не обертайся.

Вір, що іду я слідом за тобою,
як віруєш у звуки і слова,
якими до життя мене покликав.
Я лиш душа, мої нечутні кроки,
але іду я слідом за тобою.
Лиш за коханням слідом душі йдуть,
хоча надії мало на життя. Не обертайся.
Відчинить день свою широку браму,
засяє, наче люстро, джерело,
і птах на гілці заспіва, іду я слідом,
відчуть обійми рук твоїх палких
обійми прохолодних трав, там світло,
не обертайся, вір, що ти там є
і я там буду, і слова, і звуки, не обертайся,
не хочу повернутися у смерть -
не обертайся!

З богом, з богом,
з богом.


Оригінал:
Collapse )
Wednesday, October 26th, 2016
4:21 pm
Маргарита Петкова
Мъжка работа, казваха, е да гониш Парнас,
то не е като манджи и плетки...
Аз обаче с летящ старт пришпорих Пегас -
барабар Петкова с мъжете.
За последния свой ден не мисля със страх -
знам си мястото на небето:
Бог Отец, Бог Синът му, Свети дух и до тях
барабар Петкова с мъжете.


***
...Не като лудата Марго на Брьогел.
Не както при Дюма Марго Наварска.
Но МАРГАРИТА - то е друго нещо.
Справка - Булгаков.
И затова - не тръгвай срещу погледа ми
с осанка царствена.
Във теб съвсем, ама съвсем не мога
да видя Майстора.
Collapse )
Tuesday, October 25th, 2016
11:38 pm
Париж и кошки. Приглашение в воспоминание.)))
Originally posted by tanjand at Париж и кошки. Приглашение в воспоминание.)))
92945325_OE_d6e7beb45dba4ba89313bcb8b80a1c14Сад французской акварелистки Brunelière Colette. Маленькая жемчужина, а точнее небольшой сапфир, потому что она любит синий дельфиниум. На фоне знаменитой церкви Овер, любоваться им  истинное наслаждение. Сад бесподобный и творчество ее великолепно. Немного наивное, теплое и энергичное, и очень - очень позитивное! Оно, творчество Колетт BRUNELIERE, почему-то уводит меня в прошлое, в воспоминание, когда деревья были выше, людей на улицах было меньше, а котов намного, несравнимо больше! Смотрим, уже, что ли.))) Сначала ее сад, потом ее акварели. И то и другое – мечта.
Collapse )
[ << Previous 20 ]
About LiveJournal.com